«Фінмоніторинг за 340 000 грн»: чому нотаріус перевіряє після банку

«Банк уже перевірив кошти» — один із найчастіших аргументів, які я чую перед посвідченням договору. Для клієнта він звучить логічно: якщо гроші пройшли через банк, навіщо повторно пояснювати їх походження нотаріусу?

Тому що фінансовий моніторинг не має універсальної довідки «пройдено». Банк і нотаріус — окремі суб’єкти первинного фінансового моніторингу. Кожен перевіряє операцію у межах власної процедури, оцінює власні ризики й особисто відповідає за своє рішення.

Банк перевіряє рух коштів, нотаріус — угоду, яку має посвідчити

Банк бачить рахунки, платежі, фінансову поведінку клієнта та документи, подані саме банку. Нотаріус працює з іншою подією: встановлює сторони й представників, перевіряє право власності та повноваження, з’ясовує структуру угоди, її мету, учасників і джерело коштів у контексті конкретного правочину.

Ці перевірки можуть використовувати схожі документи, але не є взаємозамінними. Платіж, який банк дозволив провести, ще не дає нотаріусу готової відповіді, чи можна посвідчити саме цю угоду. Так само позитивне рішення одного банку не звільняє інший банк від його власної перевірки.

Тому виписка з рахунку, кредитний договір або інший документ від банку можуть бути важливою частиною доказів. Але вони не передають нотаріусу ані рішення банку, ані його відповідальність.

Фінмоніторинг нотаріуса стосується визначених законом операцій

Нотаріус проводить фінансовий моніторинг не під час кожної нотаріальної дії. Закон окремо визначає операції, у яких нотаріус виконує обов’язки суб’єкта первинного фінансового моніторингу. Серед них — купівля і продаж нерухомості, операції з корпоративними правами, управління коштами чи іншими активами, залучення коштів для створення або діяльності юридичних осіб та деякі інші правочини.

Глибина перевірки залежить не лише від суми. Значення мають учасники, спосіб розрахунку, економічний зміст, зв’язки між сторонами, країни та активи, попередня поведінка клієнта й відповідність операції відомостям про його фінансовий стан. Якщо виникає підозра або обґрунтований сумнів, перевірка проводиться незалежно від вартості угоди.

Нотаріус перевіряє більше, ніж паспорт і платіж

Під час належної перевірки я маю не лише встановити особу за паспортом і податковим номером. Залежно від обставин потрібно також:

• перевірити представника та його повноваження;
• встановити кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи;
• зрозуміти мету й характер майбутньої операції;
• перевірити належність учасників до політично значущих осіб і застосування санкцій;
• зіставити ціну, спосіб розрахунку та фінансовий стан учасника;
• з’ясувати джерело коштів або статків, коли цього потребує рівень ризику.

Це ризик-орієнтована, а не механічна процедура. Для однієї угоди достатньо кількох очевидних документів. В іншій ситуації той самий платіж потребуватиме додаткових пояснень: наприклад, коли ціна не відповідає доходам, гроші надійшли безпосередньо перед угодою, платником є інша особа або ланцюг походження коштів має кілька етапів.

Документи банку допомагають, але не замінюють пояснення походження коштів

Немає одного документа, який завжди підтверджує походження коштів. Це може бути декларація про доходи, довідка про заробітну плату, договір продажу іншого майна, спадкові документи, кредитний договір, виписка з рахунку, документи про дивіденди, підприємницький дохід чи інше законне джерело.

Важлива не назва паперу, а зв’язний ланцюг: звідки виникли кошти, коли і кому вони надійшли, як зберігалися та чому саме ця особа використовує їх в угоді. Банківська виписка показує рух грошей, але сама по собі не завжди пояснює їх первинне походження.

Якщо нотаріус використовує відомості, отримані від банку або іншої особи, відповідальність за належну перевірку все одно залишається за нотаріусом. Саме тому фраза «банк уже все перевірив» не може завершити нотаріальну процедуру.

Відсутність документів може зупинити угоду

Клієнт зобов’язаний надати інформацію і документи, необхідні для належної перевірки. Якщо я не можу встановити або перевірити особу, представника чи бенефіціарного власника, отримую недостовірні відомості або не можу знизити неприйнятно високий ризик, закон вимагає відмовити у проведенні операції. За наявності підозри нотаріус також має право відмовити.

Це не означає, що незвичний платіж автоматично є незаконним. Але незрозуміла операція має стати зрозумілою до посвідчення договору, а не після нього. Якщо необхідні документи з’являться пізніше, змінюється не стандарт перевірки, а дата, коли угода може бути завершена.

Нотаріус не завжди може повідомити клієнту всі деталі подальших дій. Закон обмежує розголошення факту подання інформації до уповноваженого органу та пов’язаних із цим заходів. Тому відсутність повного пояснення не слід сприймати як свавілля або особисту недовіру.

Персональна відповідальність нотаріуса — це не формальність

Нотаріус не може послатися на рішення банку як на звільнення від власних обов’язків. За кожною операцією мають залишитися документи й обґрунтоване рішення, а матеріали фінансового моніторингу зберігаються щонайменше п’ять років.

Наслідки порушення вимірюються не лише професійним ризиком. Наприклад, за невиявлення або несвоєчасне виявлення операції, що підлягає фінансовому моніторингу, та порушення порядку її реєстрації закон передбачає штраф до 340 000 гривень. Для інших порушень установлені інші санкції, а конкретний захід залежить від виду, обставин і наслідків порушення.

Саме ця персональна відповідальність пояснює, чому прохання «не затримувати угоду, банк же все пропустив» не може змінити процедуру. Нотаріус має дійти власного висновку й мати документи, якими цей висновок можна підтвердити під час перевірки.

Джерело коштів краще з’ясувати до дня підписання

Фінансовий моніторинг рідко стає проблемою, коли структура розрахунку відома заздалегідь, а документи утворюють послідовну історію походження коштів. Найчастіше затримку спричиняє не сама перевірка, а спроба пояснити значну суму вже в день угоди, коли частина документів відсутня або суперечить способу розрахунку.